Нині її роль суспільному житті суттєво змінилася. Вона все більше стає областю особливої ​​професійної практичної діяльності в системі освіти, промисловості, державного управління, медицини, культури, спорту тощо. Включення психологічної науки у вирішення практичних завдань суттєво змінює й умови розвитку її теорії. Завдання, вирішення яких потребує психологічної компетентності, виникають у тій чи іншій формі у всіх сферах життя суспільства, визначаючись зростаючою роллю так званого людського фактора. Під «людським фактором» розуміється широке коло соціально-психологічних, психологічних і психофізіологічних властивостей, якими володіють люди і які, так чи інакше, виявляються у їхній конкретній діяльності. Душа не тільки дає енергію для активності, а й спрямовує її, тобто душа керує поведінкою людини. Поступово до функцій душі додалося пізнання, і, таким чином, до дослідження активності додалося вивчення етапів пізнання, яке незабаром стало однією з найважливіших проблем психологічної науки.

Він з біологічних позицій підходив до вивчення психіатричних хвороб. У докторській дисертації на тему “Соматичне дослідження нестямних” І. Мержеєвський довів, що в маніакальному збудженні обмін речовин підвищується. Ним і його учнями було закладено підвалини дитячої психіатрії. Виходячи з мікроскопічних досліджень мозку, І. Мержеєвський дійшов висновку, що при макроцефалії затримується розвиток мозку, і виступив проти теорії атавізму, згідно з якою мозок при цьому захворюванні подібний до мозку антропоїдних мавп. Під його керівництвом виконували дисертаційні роботи, присвячені психозам у дітей, змінам нервової системи при зовнішніх шкідливих впливах і отруєннях спиртом, а також при голодуванні.

Категорія – це форма наукового пізнання, яка є суттєвим узагальненням предметів, явищ і процесів дійсності, та відображає їх найзагальніші властивості та відношення. Галілей відкинув твердження Арістотеля про те, що всі тіла намагаються досягти місця, яке відведено їм природою, а якщо відсутній зовнішній імпульс, який постійно відтворюється, то рух зупиняється. Галілей вважав, що тіло, яке рухається намагається бути у постійному русі, якщо тільки яка-небудь зовнішня причина не зупинить його або не відхилить.

В монастирях ними займалися лікарі й цілителі, а також знахарі й монахи. Їхні головні засоби — цілюще зілля та молитви. Серед монахів-цілителів Києво-Печерського монастиря знаним був Григорій Чудотворець, який “зціляв бісних і мав дар навіювати те, що він хоче, проти волі тих, кому він робив навіювання”. Зціленням від душевних хвороб займався і монах Лаврентій. Отже, емпіричний та теоретичний рівні наукового пізнання відрізняються, по-перше, гносеологічною спрямованістю досліджень.

Становлення Риму як панівної держави Середземномор’я — Римської імперії (ЗО р. до н.е. — 476 р. н.е.) — супроводжувалося складними соціокультурними перетвореннями. Давньоримська культура асимілювала здобутки етруської культури, що передувала Риму, грецької (античної та елліністичної) культури і науки та перетворювалася на їх підвалинах. Скажімо, первісна людина натрапила в спеку на струмочок і від радості вигукнула “ах!”. Від цього вигуку утворилися похідні – ахати, ахання, ахало, і таким чином формувалася мова. ТЕОРІЯ МОНОГЕНЕЗУ- вчення про походження всіх мов світу від однієї мови. Ця теорія пов’язана з біблійним ученням, з ідеями італійського мовознавця Альфредо Тромбетті. Згідно зі ЗВУКОСИМВОЛІЧНОЮ ГІПОТЕЗОЮ між почуттями й емоціями людини і звуками є певний прямий зв’язок.

Ще К.Д.Ушинський дорікав Й.Ф.Гербартові за його “нещасне прагнення все пояснювати”, ретельно підводячи всі явища одне до одного, щоб довести відсутність суперечностей. Саме тому Й.Ф.Гербарт не зумів досягти того рівня узагальнення, коли досліднику відкриваються закономірності досліджуваних процесів. Ще одним невирішеним питанням є відсутність чітких критеріїв оцінювання сформованості компетентності та визначення її як підсумкового результату навчання. Навіть, якщо провести різні види контролю, ми не можемо правильно оцінити сформованість компетентності однієї людини.

Результати навчання

Узагальнення дозволяє не тільки розкрити внутрішні взаємозв’язки між законами, але також пояснити багато фактів, виявити кордони придатності теорії, ущільнити укладену в теоріях інформацію і підвищити їх еврістичність. Для системи наукових знань характерно використання більш великих блоків, якими є – гіпотеза, теорія, модель. Ці форми наукового знання навіть з чисто https://namphatconst.com/page-15/ зовнішньої формальної сторони відрізняються від зазначених вище, саме вони характерні для сучасної науки. Та попри цікаву й „багату” лінгвальну та позалінгвальну історію, УВТ довгий час спеціально не вивчалася. Вона залишалася на марґінесах термінознавчих досліджень і тоді, коли протягом 90-х рр. Усе це свідчить про актуальність пропонованого дослідження.

Чи пов’язана наука з математикою?

У цей період дуже швидко і плідно розвивалися живопис, архітектура, література. Останні століття до нашої ери позначилися спадом олександрійської науки, за винятком, можливо, гуманітарних наук і медицини. Така ситуація спостерігалася також на початку римського панування наприкінці І ст. Вчені, що стояли на чолі Мусейону в цей час, були в основному граматиками і риториками.

Аналогічно і експериментальний метод у І. Ньютона зовсім не був “чисто” емпіричним. Експеримент не може існувати в науці без якоїсь попередньої ідеї, без певного уявлення про причинний зв’язок фактів. Основою експериментів і спостережень, з яких І. Ньютон виводив свої закони, була ідея, запозичена з кінетичної фізики. Ньютона спиралась на абстрактні категорії простору, часу, маси, сили тощо, їх не можна було отримати суто індуктивним шляхом з якихось певних експериментів.